Автори нового дослідження заявили, що на місці посушливої нині зони Східного Середземномор’я колись були зелені луки, через які наші предки мігрували з Африки.
Наш вид, Homo sapiens, розсіявся за межі рідного континенту – Африки – протягом кількох періодів, включно з останнім міжльодовиковим (приблизно 71-129 тисяч років тому). Вчені давно обговорюють географічні маршрути цих розселень.
Це питання далеко не таке очевидне, як може здатися на перший погляд, тому що основну частину цього періоду на Землі було холодніше, ніж зараз. А в холодніші періоди Сахара значно розширюється, часом поглинаючи долину Нілу і роблячи вихід з Африки нетривіальним завданням.
Основних маршрутів переселення, за сьогоднішніми уявленнями, було два. Північний – із Синайського півострова в Південний Левант, а потім в Аравію. І південний – через Баб-ель-Мандебську протоку в Південну Аравію. Причому південний маршрут включав у себе перехід через Червоне море, тому його розглядали тільки для льодовикових періодів, коли рівень моря був низьким. Але навіть низький рівень моря повністю не пояснював, як люди могли пройти цим шляхом: протока там не зникала, а лише звужувалася.
З іншого боку, розселення північним коридором вчені розглядають як найімовірніший шлях у міжльодовиковий період 71-129 тисяч років тому з огляду на дедалі більшу кількість археологічних і палеонтологічних відкриттів.
До таких відкриттів належать скам’янілості гомінінів і артефакти з відомих печер середземноморського Леванту, а також знахідки скам’янілостей, відбитків людських ніг і артефактів епохи середнього палеоліту в пустелі Нефуд. Була тільки одна проблема: щоб потрапити до благодатного Леванту, люди мали пройти Йорданську долину, сьогодні вельми сувору кліматично.
Міжнародна група вчених провела польові дослідження в Йорданській долині. Вони дійшли висновку, що в міжльодовикові роки там текли повноводні річки і зеленіли луки – і саме цим шляхом мігрували наші предки. Результати роботи опубліковані в журналі Science Advances.
Загальний вигляд русла ваді в Йорданській долині / © Mahmoud Abbas/Shantou University
На краю двох ваді – сухих русел річок – дослідники знайшли два відщепи, які були явно зроблені людиною і використовувалися як знаряддя. Їхній вік визначили за допомогою методу люмінесцентного датування. Він дає змогу дізнатися, скільки часу минуло відтоді, як відкладення востаннє піддавалися впливу світла.
Аналіз показав, що інструменти, найімовірніше, використовували приблизно 84 тисячі років тому, а потім їх залишили (загубили) на берегах ваді, і згодом відщепи виявилися закритими ґрунтом.
Кам’яні знаряддя з Йорданської долини / © Mahmoud Abbas et al.
Вчені взяли відомі палеогідрологічні дані щодо Йорданської долини того періоду. Згідно з ними, на місці нинішніх ваді текли річки із заболоченими берегами, а навколо простягалися луки і савани. Такі місця антропологи рідко розглядають як маршрути міграції, бо, за панівними уявленнями, мисливцям-збирачам для стоянки потрібна велика водойма, бажано – озеро.
На думку авторів нової роботи, їхні знахідки, зроблені на берегах ваді, засвідчили, що в Йорданській долині існував “вологий коридор”, яким Homo sapiens виходили з Африки. Це добре поєднується зі знахідками, зробленими в Аравії та Леванті.
Північний коридор, що перетинає Ніл і веде через Синайський півострів до Леванту й Аравії, – єдиний наземний маршрут з Африки, вважають учені. На їхню думку, мисливці-збирачі повинні були віддати перевагу цьому шляху для своїх міграцій перед сумнівним задоволенням переходити Червоне море.
Автори вважають, що люди мігрували північним шляхом, використовуючи невеликі заболочені ділянки вздовж річок, які текли тоді по руслах сьогоднішніх ваді, і полюючи в дещо сухіших зонах – на луках, що розкинулися в долині.
“Хоча попередні дослідження шукали великі озера як потенційні місця водопою, насправді невеликі водно-болотні угіддя були дуже важливі як перевалочні пункти під час міграції”, – йдеться в роботі.
На сьогодні ці два кам’яні відщепи – єдине свідчення присутності стародавніх людей у Йорданській долині в період міжльодовикового періоду. Пов’язано це здебільшого з тим, що польові археологічні вишукування для шарів такої давнини там ніхто не проводив. Автори дослідження зазначили, що необхідні ширші розкопки в цьому регіоні, які, на їхню думку, дадуть більше свідчень міграції Homo sapiens.
Додамо, що існує й альтернативний підхід до пояснення міграції нашого виду з Африки. Річ у тім, що ширину Баб-ель-Мандебської протоки цілком можна порівняти з шириною проток, що відокремлювали від суходолу Крит і низку інших грецьких островів, на яких знаходять сліди інших розумних видів (наприклад, неандертальців). Це означає, що морські протоки не були непереборною перешкодою для людей минулого.
