Аналіз останків жертв “іспанки” суперечить переконанню, що особливо вразливими були здорові молоді люди

Пандемія грипу 1918 року забрала життя близько 50 мільйонів людей у всьому світі. Захворіло так багато людей, що лікарі того часу вважали, ніби здорові можуть померти з такою ж вірогідністю, як і ті, хто вже був хворий або немічний. Нове дослідження показало зовсім іншу картину.

“Іспанка” стала наймасовішою пандемією грипу за всю людську історію. Вона почалася 1918 року, наприкінці Першої світової війни. Звідки прийшла епідемія – достеменно не встановлено, але, незважаючи на назву, Іспанія не була первинним епідемічним осередком. За однією з версій, перші випадки захворювання на “іспанку” зареєстрували 1918 року в США, а до Старого Світу інфекція потрапила разом з американським військовим контингентом, який прямував для участі в боях на європейському театрі воєнних дій.

Тоді близько третини населення світу заразилося вірусом, від 25 до 50 мільйонів осіб (приблизно 1,3-3% світового населення) померли від грипу. Для порівняння: станом на липень 2023 року приблизно 6,95 мільйона осіб (близько 0,09% нинішнього населення світу) померли від Covid-19, причому більшість смертей припадає на людей, старших за 65 років. Щонайменше 43% світового населення перехворіло на Covid-19. Варто, щоправда, застерегти, що тут ідеться про діагностовані випадки: з урахуванням надлишкової смертності кількість загиблих від коронавірусу оцінюють у 27 мільйонів осіб, що дорівнює втратам СРСР у Другій світовій.

Під час пандемії 1918 року молоді люди – зазвичай найбільш біологічно стійка частина населення – зіткнулися з незвично високою смертністю. Із 1918 до 1919 року смертність від пневмонії та грипу осіб віком від 15 до 34 років була більш ніж у 20 разів вищою, якщо порівнювати зі смертністю від пневмонії та грипу в тій самій віковій групі в попередні роки. Крім того, як медична спільнота, так і широка громадськість вважали, що вірус убивав повністю здорових молодих людей.

Це, за словами вчених, суперечить розумінню вибіркової смертності, згідно з яким люди з найбільшою слабкістю в групі піддаються найбільшому ризику смерті.

Команда фахівців з Університету Макмастера та Університету Колорадо в Боулдері (США) застосувала біоархеологічний підхід, щоб об’єднати інформацію про здоров’я і стрес, отриману з решток людей, які померли в 1918 році. Так вони хотіли визначити, чи вмирали здорові люди під час пандемії 1918 року, або ж стрес сприяв підвищеному ризику смерті. Дослідження опубліковано в Proceedings of the National Academy of Sciences.

Стрес у широкому розумінні визначають як порушення біологічного гомеостазу, спричинене хворобами, харчуванням, навколишнім середовищем і культурними змінами. Тканини організму намагаються компенсувати це порушення за допомогою процесу, відомого як алостаз, що призводить до появи так званих неспецифічних індикаторів скелетного стресу. Багато з цих показників, такі як зменшений ріст або структурна асиметрія, відображають довгострокові несприятливі стани здоров’я, в той час як інші, наприклад періостальні реакції, поротичний гіперостоз, можуть вказувати на гострий стрес.

Скелетні дані про формування нової періостальної кістки великогомілкової кістки отримали від 369 осіб з остеологічної колекції Гаманна – Тодда в Клівленді. Вибірку розділили на дві групи: контрольну групу, яка померла до пандемії, і тих, хто помер під час неї.

Учені шукали пошкодження або ознаки стресу на гомілках жертв “іспанки”. Утворення нової кістки відбувається у відповідь на запалення, спричинене, наприклад, фізичною травмою або інфекцією. За цими даними вчені могли визначити, чи було ураження активним, у процесі загоєння або повністю загоїлося. Усе це свідчить про наявність основного захворювання.

У результаті фахівці встановили, що слабкі або нездорові люди з більшою ймовірністю помирали під час пандемії, ніж здорові. Під час грипу ймовірна небезпека для осіб з активними на момент смерті ураженнями періосту була більш ніж удвічі вищою, порівняно з контрольною групою.

Хоча результати здаються очевидними, вони суперечать попереднім припущенням про вибіркову смертність під час пандемії грипу 1918 року. Навіть серед молодих людей не всі мали однакову ймовірність померти: вища смертність була у людей з ознаками системного стресу.

Нова робота дає змогу уточнити ситуацію щодо вірусних пандемій і на цій основі впевненіше передбачати, кого саме варто найсильніше захищати в разі наступної пандемії такого роду.