Нещодавнє дослідження вулкану Чомадул в Румунії підкреслює, наскільки швидко – і наскільки потужно – можуть вивергатися вулкани, що тривалий час перебували у стані спокою.
Один з наймолодших вулканів у Східній і Центральній Європі, Чомадул не вивергався близько 30 000 років. Завдяки складному геологічному аналізу команда європейських вчених пролила більше світла на цикл вулканічної активності, через який пройшов Чомадул протягом тисячоліть.
Зокрема, команда хотіла простежити за зміною типу виверження протягом тривалого періоду часу: від більш м’якого ефузивного (постійний потік лави, що стікає вниз) до більш небезпечного вибухового (раптовий викид газів і лави під сильним тиском).
Кратер вулкану Чомадул. (Іштван Фодор)
“У майже мільйонному житті вулкана було кілька тривалих періодів спокою, але навіть після десятків тисяч, а іноді й понад 100 000 років затишшя, виверження вулкана починалися знову”, – розповідає геохімік Саболч Харангі з Університету ім. Етвеша Лоранда в Угорщині.
Команда ретельно дослідила кристали і мінерали всередині вулканічних порід навколо Чіомадула: хімічний склад і вміст води в цих породах дають експертам підказки щодо умов виверження, які їх формують, і коли вони були створені.
Попередньо встановивши, що існував більш ранній період ефузивних вивержень, тут команда зосередилася на найновішому, вибуховому періоді вивержень – від приблизно 56 000 років тому до приблизно 30 000 років тому.
Було виявлено відмінності в магмі, що лежить в основі вивержень, які пояснюють різні виверження. (Cserép et al, Contributions to Mineralogy and Petrology, 2023)
Аналіз виявив дві зони магми: верхню зону глибиною від 8 до 12 кілометрів або від 5 до 7 миль і нижню зону глибиною від 16 до 40 кілометрів. Як магма виходить на поверхню, схоже, залежить від походження цієї магми, що підживлюється.
Якщо вона в основному складається з розплавленої літосфери, то хімічні речовини забезпечують повільне вивільнення, але якщо в суміш потрапляє океанічна плита, то хімічна реакція стає більш вибухонебезпечною.
На думку дослідників, кристалічність і підвищений вміст води в магмі, що виходить із зони підживлення, відіграли значну роль у переході від ефузивних до вибухових вивержень після перерви приблизно в 10 000 років.
“[Останні виверження] були сформовані більш небезпечними, вибуховими виверженнями порівняно з попереднім активним епізодом”, – каже геохімік Барбара Череп з Університету Етвеша Лорана.
“Тому важливо знати, що стало причиною такої зміни стилю виверження”.
Добре відомо, що вибухові виверження можуть вириватися з вулканів, які були тихими протягом довгого-довгого часу – тому дуже важливо розуміти більше про цей процес. Хоча Чіомадул не схожий на вулкан, що вивергається найближчим часом, він все одно є корисним прикладом.
Один із способів, у який дослідження може бути корисним, – це допомога у виявленні ознак неминучого виверження. Коли йдеться про 1350 потенційно активних вулканів на Землі, найкращий спосіб убезпечити себе – це отримувати ранні попередження.
“Виверження вулканів – незалежно від їхньої величини – становить значний, але часто недооцінений ризик для сучасного суспільства”, – пишуть дослідники у своїй опублікованій статті.