Сонце виявилося меншим, ніж думали: його радіус, вирахований геліосейсмологами за допомогою сейсмічних хвиль, становить 695 780 кілометрів, на 210 кілометрів менше, ніж раніше вважалося. Навіть при такій невеликій різниці, точніше значення радіусу за сейсмічними даними обіцяє розкрити нові аспекти внутрішньої будови нашого світила.
У 2015 році Міжнародний астрономічний союз визначив радіус Сонця як 695 700 кілометрів, використовуючи оптичні та сейсмічні дані, такі як спостереження ефекту переходу Меркурія перед Сонцем та аналіз хвиль, що виникають внаслідок конвекції в атмосфері. Сучасні астрономи використовують цей параметр для вивчення інших світил. Тим не менше, науковці продовжують шукати більш точні методи визначення радіусу, оскільки це може призвести до уточнення складу, структури та фізичних характеристик нашого Сонця. Новий підхід до вимірювань випробували геліосейсмологи з Університету Токіо.
У ході свого дослідження науковці звернули увагу на p-хвилі, які є хвилями тиску. На відміну від інших хвиль, які раніше використовували для визначення сейсмічного радіуса Сонця, ці хвилі поширюються не лише на поверхні, але й у глибинах світила, виникаючи внаслідок руху матеріалу. Науковці зібрали дані про p-хвилі зі спостережень сонячного зонда SOHO. Аналізуючи їх поширення, вчені розрахували радіус Сонця — відстань від центра до його зовнішніх шарів, яка склала 695 780 кілометрів з можливою похибкою у 160 метрів. Ця оцінка менша всього на кілька тисячних відсотка порівняно з попередніми обчисленнями сейсмічного та оптичного радіусів Сонця. Новий підхід відзначається більшою точністю та грає важливу роль у розумінні досліджень внутрішніх шарів Сонця, заснованих на сейсмічних спостереженнях.
