Група вчених висунула гіпотезу, згідно з якою наднова, що знаходиться на відстані близько 65 світлових років від Землі, могла вплинути на руйнування озонового шару і подальше масове вимирання наприкінці девонського періоду, 359 мільйонів років тому.
Дослідження провела група під керівництвом Брайана Філдса, професора астрономії та фізики з Іллінойського університету в Урбані-Шампейні. У статті, опублікованій у журналі Proceedings of the National Academy of Sciences, вчені зосередилися на вивченні кордону між девонським і кам’яновугільним періодами. Команда аналізувала породи того часу і виявила спори рослин, які, мабуть, були спалені ультрафіолетовим випромінюванням – це свідчення руйнування озонового шару.
Поява озонових дір могла бути наслідком глобального потепління або вулканічної активності. Однак учені вважають це припущення непереконливим – кліматичні зміни та катаклізми змогли б виснажити озоновий шар на якийсь час, але цього було б недостатньо для того, щоб спричинити масове вимирання.
Дослідники перевірили астрономічні причини руйнування озонового шару: метеорити, потужні спалахи на сонці та гамма-сплески. Результати показали, що вони не могли призвести до тривалого ефекту. Вибух наднової, своєю чергою, міг би завдати Землі шкоди, яка зберігалася 100 тисяч років.
Однак розкопки свідчать: біорізноманіття постійно скорочувалося протягом 300 тисяч років, що й призвело до масового вимирання. Це може вказувати на те, що на межі девонського та кам’яновугільного періодів сталося кілька астрономічних катастроф, можливо, навіть кілька вибухів наднових.
“Це цілком реально, – сказав співавтор дослідження Джессі Міллер. – Масивні зірки зазвичай з’являються в скупченнях, і через деякий час біля місця вибуху цілком могли виникнути інші наднові”.
Команда також виявила радіоактивні ізотопи плутонію-244 (Pu-244) і самарію-146 (Sm-146) у породах і скам’янілостях, що відклалися під час вимирання. Вони могли з’явитися на Землі внаслідок космічного вибуху, який стався досить близько до Сонячної системи: ізотопи Pu-244 і Sm-146 із часом розпадаються, і, якби джерело вибуху перебувало занадто далеко, вони не встигли б потрапити на Землю. “Ми припускаємо, що до руйнування призвів один або кілька вибухів наднових, приблизно за 65 світлових років від Землі”, – сказав Філдс.
Дослідникам ще належить виявити Pu-244 або Sm-146 у породах кордону девонського і кам’яновугільного періодів. Команда Філдса збирається знайти геологічні свідчення своєї теорії і показати, що “космос втручається в наше життя – часто непомітно й іноді жорстоко”.
