Схожі на яри канали на Марсі є загадкою. Вони схожі на яри в Антарктиді, що утворилися внаслідок танення льодовиків, але більшість з них – це не ті місця, де ми очікували б знайти проточну воду.
То як же утворились ці яри на Марсі? Сублімація льоду з вуглекислого газу була висунута як альтернативна гіпотеза, але нове дослідження групи вчених із США припускає, що за певних умов рідка вода дійсно могла б виконати цю роботу. На додаток, це могло статися зовсім недавно, якщо брати до уваги геологічні часові рамки, можливо, лише 630 000 років тому.
Ключовим моментом є нахил осі планети. Коли цей нахил досягне 35 градусів, як показує нове моделювання температури і циркуляції, щільність атмосфери призведе до того, що поверхня ненадовго нагріється вище точки замерзання. Цього буде достатньо, щоб розтопити частину снігу і льоду, які все ще знаходяться на Марсі.
“З багатьох наших та інших досліджень ми знаємо, що на початку історії Марса на поверхні була проточна вода з мережею долин і озер”, – говорить планетолог з Браунівського університету Джим Хед (Jim Head).
“Але близько 3 мільярдів років тому вся ця рідка вода зникла, і Марс перетворився на те, що ми називаємо гіперпосушливою або полярною пустелею”.
Розрахунки, проведені дослідницькою групою, проливають більше світла на те, як починаються ці яри, скільки ерозії вони спричиняють і як далеко вони можуть простягатися. Команда змогла зіставити свою модель з даними про регіон Terra Sirenum на Марсі, зіставивши її з періодами, коли, як вважається, яри швидко розширювалися в цій місцевості.
Сценарій подвійного формування ярів, коли канали, створені таненням льоду, потім ще більше розмиваються випаровуванням CO2 інею. Ці місця, швидше за все, все ще мають запаси льоду під поверхнею, і в минулому їх могло бути значно більше.
Ерозія проточною водою краще відповідає особливостям марсіанського ландшафту, ніж ерозія, пов’язана з CO2, яка не має аналогів на Землі, які ми можемо вивчити, і не має тенденції спричиняти такі ж наслідки для породи, з якою вона контактує. Цей вид активності спостерігається на сучасному Марсі завдяки супутниковим знімкам з високою роздільною здатністю.
“Наше дослідження показує, що глобальний розподіл ярів краще пояснюється рідкою водою протягом останнього мільйона років”, – говорить планетолог Джей Діксон з Каліфорнійського технологічного інституту.
“Вода пояснює розподіл ярів за висотою так, як не може пояснити CO2. Це означає, що Марс зміг створити рідку воду в обсязі, достатньому для розмивання каналів протягом останнього мільйона років, що є дуже недавнім періодом у масштабах геологічної історії Марса”.
Відомо, що нахил осі Марса змінюється з часом, хоча на це потрібні сотні тисяч років. Раніше цей рух пов’язували з льодовиковими періодами на Червоній планеті.
Течія талої води на Марсі у відносно недалекому минулому полегшила б розвиток організмів, тому дослідження пропонує новий цікавий погляд на потенціал життя на Марсі.
З часом планета повернеться під кутом 35 градусів, що дозволить локальним ділянкам рідкої води знову текти.
Щоб повернути її назад у Сухі долини Антарктиди, життя перебуває у своєрідному стані стагнації, коли рідка вода недоступна. Не виключено, що щось подібне може відбуватися і на Марсі.
“Чи може існувати міст, якщо хочете, між раннім теплим і вологим Марсом і Марсом, який ми бачимо сьогодні з точки зору рідкої води?” – запитує Хед. “Всі завжди шукають середовища, які могли б сприяти не лише утворенню життя, але й його збереженню та продовженню”.
“Будь-який мікроорганізм, який міг розвинутися на ранньому Марсі, буде знаходитися в місцях, де йому буде комфортно в льоду, а потім також комфортно або процвітати в рідкій воді”.
