З околиць надмасивної чорної діри в серці нашої галактики виходять тонкі, довгі нитки гарячого газу. Досі астрономи бачили такі філаменти, орієнтовані перпендикулярно до площин Чумацького Шляху, тепер же знайшли й паралельні їй. Механізми їхньої освіти можуть бути зовсім різними.
Вважається, що в активному центрі нашої галактики знаходиться надмасивна чорна діра. Її околиці — можливо, найнеспокійніша і найбурхливіша область у всьому Чумацькому Шляху. Тут час від часу знаходять незвичайні структури та об’єкти: залишки поглинених галактик, що випромінюють у гамма-хвилях « бульбашки », прискорені до екстремальних швидкостей зірки тощо. Нещодавно цей список поповнився сотнями тонких ниток, філаментів гарячого газу, що простяглися від чорної діри. Про це повідомляється в новій статті, опублікованій в The Astrophysical Journal Letters .
Астроном із американського Північно-Західного університету Фархад Юсуф-Заде (Farhad Yusef-Zadeh) та його колеги використовували дані, зібрані радіотелескопом MeerKAT. Ще в 1980-х інструмент помітив газові філаменти орієнтовані перпендикулярно до площини галактики, а тепер йому вдалося розрізнити і нитки, розташовані паралельно їй. Вони розходяться з центру, неначе спиці колеса, досягаючи довжини 5-10 світлових років. Вони помітно коротші за вертикальні філаменти, що набирають до 150 світлових років, і часто виглядають переривчастими. Крім того, їх набагато менше: не близько тисячі, а лише кілька сотень.
Відмінності в орієнтації та структурі ниток вчені пов’язують із різними механізмами їхньої освіти. Вертикальні філаменти, що виходять з центру більш менш перпендикулярно площині Чумацького Шляху, утворюються під впливом магнітних полів і лежать уздовж їх силових ліній. Вони відбивають релятивістські потоки заряджених частинок, які вилітають із околиць чорної діри, прискорюючись до навколосвітніх швидкостей.
На відміну від них, горизонтальні філаменти можуть утворюватися через нагрівання речовини в навколишній молекулярній хмарі. Вчені припускають, що вони виникли кілька мільйонів років тому, коли в чорну дірку падало особливо багато матерії. Це створило викиди потужних, вузьких потоків частинок та випромінювання – джетів. Вони досі просуваються крізь речовину молекулярної хмари, сильно її розжарюючи і залишаючи за собою нитки гарячого газу, що добре видно в радіодіапазоні.
