У 1881 році, коли людство ще навіть не мало літака, українець Микола Кибальчич у тюремній камері працював над проєктом машини, яка мала піднімати людину в повітря за допомогою реактивної тяги. До першого польоту братів Райт залишалося понад два десятиліття.
Найбільш незвичайна частина цієї історії полягає в тому, що креслення з’явилися буквально за кілька днів до страти самого винахідника. Кибальчич розумів, що часу в нього майже не залишилося, але продовжував працювати над ідеєю, яку вважав важливою для майбутнього людства.
Хто такий Микола Кибальчич
Микола Кибальчич народився 31 жовтня 1853 року в Коропі на Чернігівщині, у родині священника. Він навчався в Петербурзькому інституті інженерів шляхів сполучення, а згодом — у Медико-хірургічній академії.
Його життя було пов’язане не лише з технікою. Кибальчич став учасником революційної організації «Народна воля» та займався виготовленням вибухових пристроїв.
Після замаху на російського імператора Олександра II його заарештували 17 березня 1881 року. Кибальчича звинуватили у причетності до підготовки вибухових пристроїв і засудили до смертної кари. Українська Енциклопедія історії України зазначає, що саме під час ув’язнення він створив оригінальний проєкт реактивного літального апарата.
Креслення, створені перед смертю
23 березня 1881 року Кибальчич завершив рукопис під назвою «Проєкт повітроплавального приладу».
На той момент літаків ще не існувало. Перший успішний керований політ братів Райт відбудеться лише у 1903 році.
Кибальчич пішов іншим шляхом. Замість традиційного пропелера він запропонував використовувати реактивну тягу, яку створювали б гази від згоряння порохового заряду.
Його задум передбачав платформу для людини та реактивний двигун. Напрямок тяги можна було змінювати, завдяки чому винахідник розраховував керувати рухом апарата.
Інститут історії України НАН України описує цю ідею як ракетний літальний апарат зі змінним вектором тяги. Для зміни напрямку тяги Кибальчич передбачав нахилену камеру згоряння.
Як мав працювати апарат
Ідея виглядала незвично навіть для свого часу.
Кибальчич пропонував використовувати тверде паливо — пресований порох. Його мали розміщувати в спеціальній камері, де контрольоване горіння створювало б потік газів.
Цей потік і мав штовхати апарат угору.
Винахідник також намагався вирішити одну з головних проблем реактивного польоту — регулювання тяги. У проєкті розглядалася можливість використовувати заряди різної товщини, щоб змінювати інтенсивність горіння.
Фактично Кибальчич намагався перетворити пороховий заряд із одноразового джерела вибуху на керований двигун.
Він також розглядав питання стійкості апарата та управління польотом. Тобто йшлося не просто про фантазію щодо «машини з ракетою», а про спробу розібратися з конкретними інженерними проблемами.
Це був не літак у сучасному розумінні
Тут важливо не перебільшувати досягнення Кибальчича.
Його апарат не був літаком із крилами, турбореактивним двигуном та аеродинамікою сучасної авіації. Це був концепт пілотованого реактивного, фактично ракетного апарата.
Тому твердження, що Кибальчич «винайшов сучасний реактивний літак», буде некоректним.
Натомість його проєкт справді був надзвичайно ранньою спробою технічно описати керований політ людини за допомогою реактивної тяги.
Саме це робить його роботу цікавою навіть із сучасної точки зору.
Найдивніше — він працював у камері смертника
Кибальчич не мав лабораторії, випробувального стенда чи команди інженерів.
У нього була тюремна камера і буквально лічені дні.
У вступі до свого рукопису він пояснював, що працює над проєктом, перебуваючи під вартою, і сподівається, що після смерті його ідею розглянуть фахівці.
Він хотів передати свої розрахунки науковцям і сподівався, що робота не зникне разом із ним.
Це важлива деталь: Кибальчич не стверджував, що вже створив готову машину. Він залишав майбутнім інженерам і вченим концепцію, яку ще потрібно було перевірити експериментально.
Чому проєкт не змінив авіацію одразу
Ідея Кибальчича фактично залишилася без можливості для практичного випробування.
Його прохання передати рукопис до Імператорської академії наук не було задоволене. У результаті робота не потрапила до наукового обігу за життя автора.
Проєкт опублікували лише у 1918 році — через 37 років після його створення.
Це означає, що Кибальчич не міг безпосередньо вплинути на розвиток ракетної техніки наприкінці XIX століття. Його креслення просто не були доступні інженерам того часу.
Від тюремної камери до космічної ери
Історична цінність проєкту Кибальчича сьогодні полягає не в тому, що він нібито створив готовий космічний корабель.
Важливішим є сам напрямок мислення.
У 1881 році він розглядав можливість польоту людини за допомогою реактивної тяги та намагався вирішити питання управління, стабільності й регулювання двигуна.
Через десятиліття ці проблеми стали центральними для ракетної техніки.
Український Інститут історії зазначає, що саме з Кибальчича починають історію дослідження космосу в Україні: він запропонував ідею ракетного апарата зі змінним вектором тяги ще у 1881 році.
Його ім’я залишилося на Місяці
Є символічна деталь, яка робить цю історію ще цікавішою.
На зворотному боці Місяця існує кратер, названий на честь Кибальчича. Українська Енциклопедія історії України також фіксує цей факт.
Тобто людина, яка у 1881 році лише намагалася теоретично уявити політ за межі Землі, сьогодні має своє ім’я на місячній карті.
Це особливо промовисто з огляду на час: до першого польоту літака залишалося 22 роки, а до запуску першого штучного супутника — 76.
Чому історія Кибальчича важлива
Кибальчич не створив літак і не запустив ракету. Його апарат ніколи не піднявся в повітря.
Але він одним із перших спробував перетворити ідею реактивного польоту людини на інженерний проєкт — із двигуном, системою тяги та керуванням.
І зробив це в момент, коли для більшості людей сама думка про пілотований реактивний політ виглядала майже фантастично.
Можливо, найсильніша частина цієї історії навіть не креслення. Кибальчич знав, що його чекає смертна кара, але все одно витратив останні дні не лише на захист власного життя, а й на ідею, яка, на його думку, могла пережити його самого.
Цікавий факт
Рукопис Кибальчича датований 23 березня 1881 року. Через кілька днів завершився суд, а 3 квітня його стратили в Санкт-Петербурзі. Таким чином, між створенням проєкту та смертю винахідника минуло менш як два тижні.
Повідомляє NNews із посиланням на Енциклопедію історії України НАН України.
