Велике інтерв’ю з психологом і автором бестселера «Доню, слухай» Ростиславом Ждановим
Редакція: Ростиславе, чому саме така назва — «Доню, слухай»? Чому не «Жінко, будь собою» чи щось подібне?
Ростислав Жданов: Бо мені хотілося сказати не з трибуни, а з близької відстані. «Жінко, будь собою» — це лозунг. А «Доню, слухай» — це звернення. Інтимне, особисте. Воно звучить як «я тут, я поруч, я не відвернусь». Це про довіру. Про той тон, якого багатьом жінкам ніколи не вистачало — без моралі, без осуду, без пафосу.
Мене часто питають: чому саме «доню», якщо книга для жінок будь-якого віку? А тому, що в кожній дорослій жінці живе дівчинка, якій так і не дали права на себе. І в 16, і в 43, і в 67 — вона досі чекає, що хтось витримає її біль, не тиснутиме, не засуджуватиме. Просто побуде. Оце я і зробив у книжці.
Редакція: Ви — клінічний психолог і психотерапевт. Чи не боялись, що така книга буде «надто емоційною» або «непрофесійною»?
Жданов: Ні. Бо професіоналізм — це не відсутність емоцій. Це здатність бути поруч із чужим болем і не тікати. У терапії, як і в книжці, я не вдаю з себе «лікаря». Я — присутній. І ця книга написана саме так. Не зверху, не з позиції «я знаю краще», а знизу — із болю, з досвіду, з любові.
Редакція: А для кого ви писали цю книгу?
Жданов: Для жінок, які жили правильно, але не стали щасливими. Для тих, хто роками мовчав, хто тримав, терпів, вибачався за власну втому. Для мами, яка вже не знає, де вона, крім функції. Для дівчинки, яку не кликали на день народження. Для жінки, яка сидить поруч з чоловіком за одним столом — і відчуває самотність, яку не здатен виміряти жоден діагноз.
«Якщо ти вибачаєшся за те, що втомилась — значить, тебе вчили бути зручною.
Але ти не ліжко. Не ковдра. Ти — жінка» — це не метафора. Це реальність мільйонів.
Редакція: Яка структура книжки? Вона звучить дуже особисто, але чи є в ній логіка розвитку?
Жданов: Є. Це 15 великих розділів, кожен з яких відповідає окремому життєвому періоду: дитинство, школа, юність, перше кохання, стосунки, аб’юз, материнство, криза після 40, старіння. У кожному розділі — дев’ять тем. Наприклад, у розділі про стосунки: як зрозуміти, що тебе не чують, як не втратити себе в шлюбі, як навчитися піти без зради себе. Або в розділі про роботу: як не згоріти, коли ти функція, а не жива людина.
Цю книгу можна читати з будь-якого місця. Хтось починає з розділу про розлучення. Хтось — про втрату гідності після 60. Хтось — із болю, що його не чула мама. І це нормально. Вона не вимагає хронології — вона просто з’являється там, де найбільше болить.
📖 Детальний зміст і фрагменти з книги доступні тут:
👉 https://doctor-zhdanov.com.ua
Редакція: Чому жінки читають цю книгу і плачуть? Що в ній такого?
Жданов: Бо нарешті не треба бути ідеальною. Не треба вдавати. Вперше можна бути собою — слабкою, утомленою, розгубленою. І це не засуджується. Це приймається. У цій книзі дозволено бути тією, яку зазвичай просять «взяти себе в руки».
«Ти не складна. Просто тебе ніхто не питав, як ти спиш.
Ти не надто емоційна. Просто тебе ніколи не обіймали вчасно.
Ти не зла. Просто ти втомилась чекати, що тебе зрозуміють».
Жінка плаче не через текст. Вона плаче, бо в цьому тексті вона вперше чує себе.
Редакція: Чи є серед ваших клієнток ті, хто вже прочитав книгу? Як вони реагують?
Жданов: Так. У багатьох вона стає продовженням терапії. Є жінки, які кажуть: «Я взяла маркер, і вся книга тепер у виділеннях». Є ті, хто передали її мамі — бо не змогли пояснити словами, як їм боліло. Є ті, хто написали: «Це вперше, коли я не відчула себе зіпсованою».
Редакція: Ви радите книгу своїм пацієнткам?
Жданов: Раджу. Але не як інструкцію. А як присутність. Багато жінок виростали без емоційно безпечного дорослого поруч. Це залишає рану. Ця книга — не замінює терапію, але вона ніби латає цю дірку. На ніч. Коли вже нікому не хочеш писати.
Редакція: У чому головна сила книги?
Жданов: Вона не змушує тебе змінюватися. Вона дозволяє тобі залишитись. І саме тоді починає щось змінюватись.
📘 Замовити паперову версію можна тут:
👉 https://doctor-zhdanov.com.ua
Редакція: Ви дуже відкрито говорите у книзі. Це не страшно?
Жданов: Страшно було не говорити. Страшно було мовчати, коли сотні жінок в кабінеті витирали сльози і питали: «А це точно зі мною все нормально?». Мені не потрібен був статус «автора». Мені потрібна була форма, щоб вони почули: «Так, з тобою все нормально. Ти просто виживала. І тепер нарешті можна жити».
Редакція: Яка ваша улюблена цитата з книги?
Жданов: Одна з найпростіших:
«Ти — не річ, яку треба виправити. Ти — людина, яку треба почути».
І ще:
«Справжня любов починається не з когось. Вона починається з тебе, коли ти більше не вибачаешся за те, що жива».
Редакція: І наостанок: чим для вас особисто стала ця книга?
Жданов: Це моя розмова з кожною жінкою, яка колись сиділа в терапевтичному кріслі, мовчала — і все одно чекала, що хтось залишиться поруч. Я хочу, щоб «Доню, слухай» стала тим, чого їй не вистачало: голосом, що не тисне. Доторком, що не ламає. Присутністю, яка не змушує бути «зручною». Я став «батьком» для тисяч жінок, я дуже вдячний за довіру.
📲 Слідкувати за оновленнями та новими проєктами:
👉 https://www.instagram.com/doctor.zhdanov
Редакція: Дякуємо за цю розмову.