Нове дослідження підтвердило, що генітальний герпес є найпоширенішою статевою інфекцією (СТІ) у світі, яка не має лікування та залишається на все життя.
Тягар цієї хвороби на глобальне здоров’я величезний. Згідно з останніми даними за 2020 рік, близько 900 мільйонів людей у всьому світі живуть із генітальним герпесом.
Це становить до 24% людей у віці до 50 років, які мають цю невиліковну хворобу.
Приблизно 520 мільйонів із цієї групи мають генітальний герпес, викликаний вірусом простого герпесу типу 2 (HSV-2). Ще близько 376 мільйонів заразилися через інфекцію HSV-1.
HSV-1 зазвичай викликає лише застудні виразки навколо рота, але він може передаватися статевим шляхом і викликати генітальний герпес у людей без попередньої оральної інфекції.
Для порівняння, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у 2020 році було зареєстровано 129 мільйонів нових випадків хламідіозу, іншої поширеної СТІ.
Однак хламідіоз виліковний, тоді як герпес — ні. Це означає, що інфекція, підхоплена у 2020 році, може залишатися проблемою на довгі роки.
“Необхідні нові заходи профілактики та лікування, щоб контролювати інфекції HSV і зменшити пов’язаний із ними тягар хвороб”, — зазначають автори дослідження, очолювані епідеміологом Маналем Харфушем із Weill Cornell Medicine-Qatar, відділення Корнельського університету.
Ці оцінки підтримала і замовила ВООЗ у рамках регулярного моніторингу випадків СТІ у світі. Попри те, що деякі дані ще відсутні для окремих регіонів і груп населення, результати свідчать про те, що генітальний герпес має величезний і значною мірою ігнорований вплив на глобальне здоров’я.
“Для вирішення цієї поширеної інфекції зроблено недостатньо”, — зазначає медичний співробітник ВООЗ Самі Готтліб, автор нового звіту.
Генітальний герпес важко діагностувати і відстежувати, оскільки інфекція часто протікає без симптомів, а результати аналізів крові можуть бути помилковими. Більшість людей навіть не підозрюють, що вони є носіями цього надзвичайно заразного вірусу, який поширюється через контакт із виразками або рідинами організму.
Інші пацієнти страждають від болю і дискомфорту під час рецидивів, що впливає на їхнє сексуальне життя і психічний стан.
У нинішньому аналізі оцінюється, що кількість людей до 50 років із хоча б одним епізодом виразкової хвороби, спричиненої HSV, становить 188 мільйонів для HSV-2 і 17 мільйонів для HSV-1.
Це 205 мільйонів людей, які щороку можуть страждати від генітальних виразок.
Хоча противірусні препарати можуть частково полегшити ці рецидиви, скорочуючи їхню тривалість і тяжкість, вони не виліковують хворобу і не допомагають усім.
Частково проблему погіршує соціальна стигматизація герпесу, через яку важко досліджувати цю інфекцію.
“Герпес може бути руйнівним захворюванням. Але оскільки воно передається статевим шляхом, люди не хочуть про це говорити”, — пояснила імунобіолог Акіко Івасакі з Єльського університету у 2023 році.
Івасакі є однією з науковців, які тестували можливі вакцини від герпесу, але вони зазначають, що дослідження зупинилося через брак інвестицій.
“Люди постійно пишуть мені з запитанням, коли буде доступна вакцина, кажучи, що їхнє життя зруйноване через вірус. Але без інтересу з боку фармацевтичних компаній ми не можемо рухатися далі”, — пояснила Івасакі в пресрелізі Єльської школи медицини.
Окрім болю і дискомфорту, викликаного генітальними виразками, вірусна інфекція може підвищувати ризик зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і становити небезпеку для життя новонароджених.
Нещодавні дані свідчать, що вірус може навіть сприяти розвитку деменції у пізньому віці, якщо інфекція потрапляє до мозку.
Однак, як зазначають Харфуш і його колеги, “практично не існує програм, спрямованих на профілактику та контроль HSV, навіть у країнах із високими ресурсами, частково через відсутність інструментів для боротьби з такими поширеними, часто безсимптомними і невиліковними інфекціями на рівні населення”.
Доступні методи лікування та скринінгу, на думку авторів, мали лише “помірний” вплив на рівень захворюваності.
Герпес — це СТІ, яка залишатиметься проблемою в найближчі роки.
Дослідження було опубліковано в журналі BMJ.