Космічний простір не перестає дивувати нас своєю грандіозністю та таємничістю. Завдяки сучасним телескопам ми отримали неймовірну можливість побачити процеси, що відбуваються за мільйони світлових років від Землі. Недавні знімки, зроблені телескопами Hubble і JWST, розкривають захопливий момент злиття двох галактик — NGC 2207 і IC 2163. На зображенні ці галактики здаються зловісною парою очей, що, ніби відповідаючи на наш погляд, нагадують про космічні масштаби. Це не просто ефектний візуальний образ: злиття галактик викликає активне формування зірок, створюючи цикли народження і загибелі, що символізують нескінченний рух і перетворення у Всесвіті.
Німецький філософ Фрідріх Ніцше у 1886 році сказав: “Якщо ти довго вдивляєшся в безодню, то безодня також дивиться на тебе.” Мабуть, він не міг передбачити, наскільки буквально ці слова трактуватимуться через майже 140 років. І все ж, ми зараз спостерігаємо зображення, яке перетнуло 80 мільйонів світлових років, — і бачимо пару зловісних очей, що, здається, дивляться на нас у відповідь.
Насправді це не очі. Це дві галактики, NGC 2207 та IC 2163, які зняли космічні телескопи Hubble і JWST під час їхнього космічного злиття. Зрештою, цей процес утворить одну велику галактику з надмасивною чорною дірою в центрі.
Злиття галактик — це довготривалий процес, який відбувається не вибухом, а повільним “танцем” галактик навколо одна одної. NGC 2207 та IC 2163 вже мали перше зближення мільйони років тому й тепер продовжують свою зустріч.
Поточний етап злиття ще далеко від завершення, і кожна галактика зберігає свою спіральну структуру. Але їх взаємодія все одно значна: тяжіння між ними призводить до активного утворення нових зірок, адже міжзоряні газові хмари в обох галактиках стискаються, створюючи щільні згустки для “народження” зірок.
Кожна з галактик утворює десятки зірок, подібних до Сонця, щороку. На цьому фоні Чумацький Шлях виглядає досить спокійним, створюючи набагато менше нових світил.
Ці області активного формування зірок, зображені телескопом Hubble у яскравому блакитному світлі, що випромінює ультрафіолет. Тим часом камера середнього інфрачервоного діапазону JWST детально показує розподіл пилу у вигляді павутиноподібних філаментів, що пронизують кожну з галактик.
Можливо, варто доповнити відомий вислів Ніцше: іноді ти вдивляєшся в безодню і бачиш у ній щось настільки стародавнє й грандіозне, що відчуваєш себе лише крихітною, незначною часткою Всесвіту.”
