Одне з найважливіших і найзагадковіших відкриттів бронзового віку, схоже, містить метеоритне залізо. Це відкриття допоможе вирішити питання щодо віку не лише залізних предметів, але й скарбу золота, з яким вони були поховані.
Скарб Вільєни був знайдений на території сучасної східної Іспанії у 1963 році. 59 браслетів, чаш та різноманітних предметів найбільш відомі своїм багатством на золото, але більш інтригуючим аспектом є залізо, з якого були виготовлені два з них. Це були найстаріші залізні вироби, знайдені на Піренейському півострові, і, судячи з супутніх багатств, вони датуються щонайменше 3 000 роками тому. Походження всього скарбу є досить загадковим, враховуючи відсутність свідчень про цивілізацію, яка їх виготовила, а наявність предметів, очевидно, бронзового віку разом із залізними шматками поглиблює цю таємницю.
Однак задовго до того, як людство навчилося видобувати і виплавляти залізо, ми використовували залізо з метеоритів, знайдених на поверхні Землі. Найвідомішим є кинджал Тутанхамона, викуваний з метеоритного заліза, володіння яким хлопчиком-фараоном демонструє величезну цінність, яку надавали таким предметам. Здатність обробляти суміш заліза, нікелю, а іноді й кобальту, відому як метеоритне залізо, мабуть, розвинулася незалежно в багатьох місцях, оскільки приклади дозалізного віку знайдені в Північній Америці, південній Африці, Тибеті та на Близькому Сході.
Один залізний виріб являє собою порожнисту півсферу, частково вкриту золотом (так званий ковпачок або навершя), а інший – браслет. Їхнє призначення невідоме, але за номінальною вартістю їхнє існування вказує на те, що скарб має походити із залізного віку, хоча й на самому його початку, коли обробка заліза була досить новою, щоб бути дуже цінною. Але якщо це так, то що вони робили з такою великою кількістю золота в стилі бронзового віку?
Однак, якби залізо, з якого зроблені ці два шматки, походило з небес, а не з землі, то не було б ніякої розбіжності.
Археологи неминуче прагнули випробувати залізні шматки протягом тривалого часу. Однак на заваді стояло поєднання корозії, яка робить найдавніше залізо дуже крихким, і бажання захистити предмети від пошкодження методами тестування. Зростання доступності неруйнівних тестів змінило ситуацію, спонукаючи куратора музею на пенсії Сальвадора Ровіра-Ллоренса та його співавторів дослідити склад предметів.
Портативна рентгенофлуоресцентна спектрометрія дала непевні результати, тому команда звернулася до мас-спектрометрії, що застосовується до крихітних зразків. Вони виявили, що частка нікелю в ковпачку (5,5 відсотка) дуже добре узгоджується з відомими залізними метеоритами і значно перевищує вміст, який зазвичай знаходять у земних родовищах. З іншого боку, попередні вимірювання браслета дали чітко неоднозначний результат – 2,8 відсотка.
Корозія може спричинити вимивання більшої кількості нікелю, ніж заліза, однак, знижуючи його концентрацію. Глибший аналіз виявив більше нікелю у внутрішніх частинах, менш схильних до впливу повітря та води, що вказує на те, що браслет також був виготовлений з метеоритного заліза. Дійсно, цілком ймовірно, що він був з того самого метеорита, оскільки його склад не піддавався корозії. Однак співставити склад з конкретним метеоритом поки що не вдалося.
“Наявні дані дозволяють припустити, що шапка і браслет зі Скарбу Вільєни на даний момент є першими двома предметами, пов’язаними з метеоритним залізом на Піренейському півострові, що відповідає хронології пізньої бронзи, до початку широкого виробництва земного заліза”, – пишуть автори статті.
За межами Гренландії майже все земне залізо знаходиться у вигляді оксиду заліза, який люди бронзового віку не мали технології для відновлення. Метеорити не лише позбавляли від цієї необхідності, але й робили сплави заліза з нікелем більш стійкими до корозії навіть після того, як стало доступним чисте залізо. Надзвичайно рідкісний продукт був земним еквівалентом валірійської сталі у Вестеросі, що мала величезну цінність через свою надзвичайну рідкість.