Вірусні епідемії можуть вбити в 12 разів більше людей до 2050 року

Згідно з новим дослідженням, патогени, які колись містилися в ізольованих популяціях тварин, за останні півстоліття викликали смертельні епідемії з експоненціальною швидкістю, і ця тенденція, ймовірно, буде тільки погіршуватися в найближчі роки.

Згідно з аналізом історичних даних, проведеним біотехнологічною компанією Ginkgo Bioworks, кількість спалахів, спричинених чотирма руйнівними вірусами, хазяями яких є тварини, зростала майже на 5% на рік у період з 1963 по 2019 рік, а кількість смертей щорічно збільшувалася на вражаючі 8,7%.

За прогнозами дослідників, за таких темпів можна очікувати, що у 2050 році загальна кількість смертей лише від цих чотирьох захворювань буде щонайменше у 12 разів більшою, ніж у 2020 році.

Більшість сучасних вірусних епідемій беруть свій початок у популяціях диких або домашніх тварин, які є носіями патогенів, майже не відчуваючи на собі їхнього впливу, безшумно передаючи їх з покоління в покоління.

Якщо вірус розвине здатність проникати в організм людини, будь-яка випадкова зустріч між нами і твариною-хазяїном може призвести до зоонозу – вторгнення патогенних першопрохідців, що сіють хаос, коли вони потрапляють у нашу популяцію.

Людська діяльність різко підвищила ймовірність таких перших зустрічей, наприклад, шляхом просування вглиб диких ареалів або вимушеного переміщення популяцій через повсюдну втрату ареалів і зміну клімату. Хоча багато з цього вже зрозуміло, мало що відомо про фактичну частоту поширення зоонозів у часі, що робить довгострокові оцінки складним завданням.

Маючи доступ до великої бази даних про спалахи інфекційних захворювань, Ginkgo Bioworks мав чудову можливість дослідити кількість і тяжкість спалахів зоонозів, про які повідомляла Всесвітня організація охорони здоров’я в недавній історії.

Виключивши нещодавню пандемію COVID-19 (через її сліпучі руйнівні наслідки), а також потенційно ендемічні захворювання, які могли закріпитися в людських популяціях, дослідники зупинилися на кількох вірусах, що передаються тваринами; – коронавірус атипової пневмонії 1, філовіруси, такі як Ебола, вірус Мачупо (який викликає болівійську геморагічну лихоманку) та вірус Ніпах.

У розпорядженні дослідників залишилося 75 подій, які потрапили до людських популяцій від диких носіїв у 24 країнах. Відстежуючи їхню появу та використовуючи кількість смертей як орієнтир для оцінки тяжкості кожного спалаху, філовіруси виявилися найсмертоноснішими – понад 15 700 смертей у 40 спалахах, про які повідомлялося протягом досліджуваного періоду.

Для порівняння, SARS-CoV-1 забрав лише 922 життя, хоча це сталося на тлі лише двох спалахів між 2002 і 2004 роками. Віруси Machupo і Nipah разом спричинили 529 смертей у 33 спалахах.

Хоча ці події здаються фрагментарними і розтягнутими на десятиліття, дослідники кажуть, що епідемії не є результатом випадкових дій, а мають ознаки тенденції, яка, як видається, зростає.

“Якщо тенденція, яку ми спостерігаємо в цьому дослідженні, збережеться, ми очікуємо, що ці патогени спричинять в чотири рази більше побічних ефектів і в 12 разів більше смертей у 2050 році порівняно з 2020 роком”, – пише команда вчених у своєму звіті.

Ця цифра навіть не враховує монолітні приклади, такі як COVID-19, що робить такі оцінки консервативними.

Якщо смертоносна пандемія і показала нам щось, то це те, що уряди здатні фінансувати програми спостереження та моніторингу, коли стикаються зі зростанням кількості смертей.

Знаючи, що ця статистика може зростати для цілої низки епідемій у майбутньому, можливо, настав час розширити інфраструктуру і технології, щоб краще стежити за дикими кордонами вірусів тварин.

Це дослідження було опубліковане в BMJ Global Health.