Відрізнити фейкову новину від справжньої нелегке завдання, особливо коли фейкова новина викликає у людей довіру. Якщо взяти до уваги, що найчастіше фейки базуються на теоріях змов, а 40% британців вірять у щонайменше одну теорію змови, (подібні та навіть вищі цифри зафіксовані у США та інших країнах), то справа боротьби з фейками стає ще складнішою.
Тим паче, що фейки завдають шкоди. Так, розповсюдження фейків під час пандемії робить боротьбу з вірусними захворюваннями складнішою. Шкідливі поради розповсюджуються швидше, ніж ті, які походять від офіційних джерел та дійсно можуть допомогти. Люди не дотримуються офіційних рекомендацій, тому що дезінформовані.
Чому ми віримо у неправдиву інформацію?
Збіг поглядів та брак часу
Найбільш поширеною причиною нашої віри у фейки, може бути така: ми віримо у те, що збігається з нашими поглядами (у тому числі політичними), підтверджує нашу думку («Я ж казав!»), підтримує нашу ідентичність та відповідає нашим уявленням та упередженням.
Якщо ми вже віримо у те, що емігранти схильні до протиправних дій, то повіримо й фейку, який розповідає про те, як емігранти порушують закон. Ми не будемо ставитися до нього критично та перевіряти інформацію, бо це збігається з нашою картиною світу. А, наприклад, ліберали США будуть схильні вірити у нісенітниці щодо батька Трампа. Цікаво, що метааналіз 51 експериментальних досліджень, проведений Пітером Дітто (Peter Ditto), професором з психології Університету Каліфорнії (США), показав, що американські ліберали та консерватори однаково схильні більше вірити інформації, яка підтверджує їхні політичні погляди.
Але не все так просто, як здається на перший погляд. Вчені Єльського університету Гордон Пеннікук (Gordon Pennycook) та Девід Ренд (David G.Rand) провели дослідження, яке показало, що ми лінуємось поміркувати над інформацією, яку отримали, і віримо їй, тому що вона збігається з нашими переконаннями. Проте високий розвиток аналітичних навичок, який вимірюється тестом когнітивних здібностей, допоміг не повірити фейкам та відрізнити їх від правдивих новин, навіть якщо новини не збігалися з політичними переконаннями. Вчені продовжили проводити підтверджувальні експерименти, і минулого року продемонстрували результати ще одного. Вони зімітували стрічку новин у Фейсбуці: учасникам експерименту надавали світлини, заголовки та перші рядки новин і вимагали відразу казати, фейк це, чи ні. Одночасно їх відволікали чимось стороннім. Таким чином учасників експерименту помістили в умови звичайного життя. Виявилось, що тиск часу та завантаження мозку іншими питаннями не давали їм спокійно проаналізувати те, що вони бачать. Вони покращили свої результати, коли мали час поміркувати та повністю сконцентруватись на питанні. І у цей раз ідеологічна схильність не заважала їм розрізнити фейки від правди.
Як йдеться у статті журналу Американської психологічної асоціації, Ренд вважає, що люди, які скролять стрічку у фейсбуці, можуть захистити себе від дезінформації, якщо просто зосередяться та придивляться до того, що читають.
«Коли ви читаєте щось у соціальних медіа, то пригальмуйте та поміркуйте трошки», — каже дослідник.
То ми віримо фейкам, тому що вони збігаються з нашими переконаннями, чи тому, що ми лінуємося вчитатися у текст?
Як вважає Ренд, наші ідеологічні упередження беруть верх, коли ми покладаємося на інтуїцію. Ми не бажаємо обдумувати новину. Але він додає, що не у всіх випадках аналітичне мислення може допомогти: якщо ми стикаємося зі великою та складною темою, як-от зміна клімату, то неправдива інформація менш помітна, дані можуть бути по-різному піднесені та перекручені. У таких випадках ми можемо переконати себе та повірити тим, кому вже налаштовані довіряти. Автор книги «The Internet, Warts and All», викладач інформаційних технологій, інтелектуальної власності та медіаправа Юридичної школи Університету Східної Англії Поль Бернал (Paul Bernal) також вважає, що люди з розвиненим математичним, тобто аналітичним, мисленням більш схильні довіряти фейкам. Вони здатні підібрати аргументи та «докази» на підтримку своєї думки, навіть якщо ці докази фальшиві. У випадках, коли ми зустрічаємо відверту брехню, обмірковування допомагає нам обрати правильну відповідь. Тоді власний світогляд і погляди значення не мають.
Але з експериментами Ренда та Пеннікука не погоджується Стівен Сломен, науковець у галузі когнітивістики Університету Брауна (США). Він вважає, що учасники експерименту були поставлені в умови, коли від них вимагали розрізняти фейки від справжніх повідомлень. Таким чином, вони були змушені налаштувати свій мозок на більш критичне сприйняття та міркування. Він каже:
«Люди не є інформаційними процесорами, як комп’ютери. Ми – соціальні тварини: важливою функцією фейкових новин є те, що вони – індикатори того, у що вірять люди». Поль Бернал вважає, що фейки не будуються на пустому місці та не існують у вакуумі: вони спираються на фейкові наративи, які придають їм вагу, та підтримуються неправдивою інформацією та дезінформацією від політиків, ЗМІ та інших.
Вплив соціуму
Пітер Дітто переконаний, що «віра фейкам – це не тільки когнітивний процес. Він є соціально підсиленим». Імовірно, це дійсно так: дослідження Media Insight Project, проведене Американським інститутом преси та Центром досліджень суспільних справ NORC у співпраці з Ассошіейтед Прес, показує, що у соціальних мережах, як-от Фейсбук, люди більше вірять тому, хто поширив інформацію. Так, 51% людей відповіли, що стаття про діабет, яку поширила знайома їм людина, якій вони довіряють, добре висвітлює факти. І тільки 34% сказали так про цю ж статтю, коли її поширила людина, яку користувачі не знали. Довіра до того, хто поширює, впливає на ставлення до новинного джерела: його більше рекомендують друзям, починають стежити за джерелом у соціальній мережі та підписуються на повідомлення. Це призводить до сумного висновку, що той, хто поширює новину, має більший вплив на погляди людей, ніж організація, яка створила новину.
Наша схильність вірити у фейки може бути щільно пов’язана з соціальними факторами. Тед Герцель (Ted Goerzel) опитав людей щодо їхнього ставлення до певних теорій змов та фейків, та вивів, що належність до меншини, впевненість у те, що зараз відбувається аномія («беззаконня»; ідея, що для звичайної людини умови з кожним днем стають гіршими, що складніше виховувати дитину та що чиновники не цікавляться проблемами людей) та відсутність довіри між людьми (хоч і меншою мірою) відповідали за схильність вірити фейкам. Належність до меншини провокувала вірити навіть у ті фейки, які не були спрямовані на меншину.
Освіта не запобігає вірі у конспірологічні теорії: високоосвічені люди, які вважають, що у суспільстві є аномія, схильні вірити у теорії змови. Серед прихильників теорії змов є люди, які мають наукові ступені та вірять у те, що глобальне потепління – це велика містифікація, а вакцини та ГМО шкідливі.
Можливо, віра у подібні речі пов’язана з тим, що люди схильні перебільшувати свої знання. У серії експериментів, що були опубліковані в журналі Psychological Science дослідниками Корнелльського університету, люди, які вважали себе дуже освіченими, вказали, що знають деякі терміни, яких взагалі не існувало — насправді їх вигадали спеціально для цих експериментів. Навіть коли учасникам казали, що у завданні є вигадані терміни, однаково спостерігалася кореляція між самосприйняттям людини себе як дуже освіченої та перебільшенням своїх знань. Цікаво, що перебільшували свої знання ті учасники експерименту, яким трапився найлегший тест, у порівнянні з тими, хто проходили важкий тест.
Також люди схильні переоцінювати своє критичне ставлення до інформації та незалежність думок: 66% американців відповіли, що довіра до інформації у Фейсбуці базується на довірі до джерела. І тільки 48% роблять висновки, базуючись на враженні від людини, яка поширила новину. Але, як ми вже знаємо з дослідження Американського інституту преси, усе навпаки.
Повернемось до соціальних факторів. Недовіра до інституцій — чи то влади, чи то науковців — лежить в основі логіки теорії змов. Тому в ситуаціях соціальної та економічної нестабільності й криз, наприклад, як сьогодні з коронавірусом, люди починають вірити у нісенітниці.
Але чому вони їх не перевіряють? Це також пов’язано з соціальним фактором: згідно з дослідженням Гіти Джохар (Gita Johar) та її колег з бізнес-школи Колумбійського університету, люди схильні менше перевіряти інформацію, коли вони знаходяться у групі інших людей. Присутність інших, навіть онлайн, впливає на те, що у нас знижується обачність та пильність.
«Тварини ховаються та почувають себе у безпеці, коли вони в гурті, так і ми почуваємося у безпеці, перебуваючи в натовпі. Цей самий інстинкт діє у споживанні інформації в соціальних мережах та призводить до зниження перевірки інформації», — пояснює дослідниця.
Соціальні мережі
Поль Бернал вважає, що фейки швидко та ефективно розповсюджуються завдяки алгоритмам соціальних мереж та пошукових систем. Соціальні платформи підтримують розповсюдження емоційного – позитивного або негативного – контенту, який якомога сильніше залучає користувачів. А історії, наповнені залякувальним контентом, скоріше за все, будуть прочитані та поширені. Окрім цього, соціальні мережі налаштовані так, що користувачі обирають те, що хочуть читати, а потім мережа сама підлаштовується під їхні бажання. Виникає так звана «інформаційна бульбашка»: прихильники ідеї існування проблеми з мігрантами будуть бачити розповіді щодо мігрантів, які нібито постійно порушують закони. Це відбуватиметься незалежно від того, будуть ті повідомлення фейковими чи правдивими. Зазвичай користувачі підписуються на ті новини та сторінки, які підтримують їхні погляди та аргументи, а не намагаються дізнатися, як воно є насправді.
Але у цей час вчені Соруш Восухі (Soroush Vosoughi) та його колеги з Массачусетського технологічного інституту довели, що фейкові новини розповсюджуються швидше та охоплюють більшу кількість користувачів не тому, що їх просувають алгоритми, а тому що вони подобаються користувачам. Фейкові новини мають характер новизни та викликають емоції.
Соціальні мережі можуть допомогти користувачам повірити у фейки: коли фейк з’являється кілька разів, то спрацьовує «ілюзорний ефект правди», як показали у своєму дослідженні Ренд та його колеги. Користувачі починають вірити, що фейк правдивий, якщо часто його бачать. Цьому не може запобігти ані низька вірогідність фейку, ані попередження від фактчекерів, ані приналежність до протилежного політичного кола. Щодо маркування фактчекерами новин як фейкових, то ця група вчених також встановила, що воно допомагає знизити довіру до фейків, але водночас формує у користувачів відчуття, що немарковані новини – це правда. Цей ефект може бути послаблений маркуванням якісних новин.
Повторення новини не впливає тільки на відверту нісенітницю. Наприклад, якщо людина у Фейсбуці буде часто бачити пости, що Земля – це ідеальний квадрат, то вона не почне вірити у це. А от щодо того, чи є Земля плоскою…
Але не тільки новинна та емоційна привабливість фейків, перебування в інформаційній бульбашці та повторення інформації сприяють вірі у фейки. Професор Вінсент Хендрікс (Vincent F. Hendricks) з Університету Копенгагена та його колега Пеле Гансен (Pelle G. Hansen) з Університету Роскілле у своїй книжці «Infostorm» розповідають, що сучасні інформаційні технології провокують ірраціональну соціальну поведінку та можуть маніпулювати свідомістю та ринками.
Вони приводять приклад проголошення неочікуваної відставки голови Німецького Бундесбанку, інформація про яку з’явилася у твіттері січневим ранком 2013 року. Вже за кілька хвилин інформація набрала 256 634 переглядів та вже до 10:20 це призвело до зниження курсу євро на 0,55 цента. Але це було лише плітками, які з’явилися на анонімному акаунті у Твіттері. Вже потім вони були спростованими адміністрацією банку. Таке зниження євро не є критичним, але завдяки алгоритмам твіттеру, які пропонують актуальну інформацію, та людям, які перш ніж перевірити інформацію почали її розповсюджувати, цей інфошторм створив наслідки у реальному світі.
«З приходом сучасних інформаційних технологій ми часто приймаємо рішення, базуючись на скупченні таких публічних сигналів як лайки, голоси «за», ретвіти у таких соціальних платформах як Фейсбук та Твіттер, а не беремо час на роздуми та міркування. Це може призвести до серйозних наслідків для демократії», — розповідає Вінсент Хендрікс.
Що ми можемо зробити
Навіть знаючи усе це, можемо сказати, що не все так погано. Вчені підрахували, що зменшення частини шкідливих порад на 10%, або зменшення кількості людей, які поширюють чи вірять у них, на 20% (за іншими даними на 30%), може суттєво знизити вплив фейків щодо вірусних захворювань. Таким чином, освіта та просвіта людей, імовірно, можуть бути розв’язанням проблеми. Вони допоможуть людині здобути рефлексивну неупередженість, тобто звичку роздумувати та міркувати над чимось.
Попри те, що соціальні фактори іноді підштовхують нас вірити фейкам та знижують нашу обачність, колективний розум звичайних людей спроможний відрізнити якісне та неякісне джерело новин у соціальних мережах, попри їхні політичні погляди та брак інформації. Це можна використовувати у вигляді рейтингу довіри, який допоможе користувачеві орієнтуватися щодо якості джерела.
Джерело: nauka.ua
