Суперечки про можливість формування блискавок на Венері тривають близько 40 років. Зрідка на планеті миготять видимі спалахи, але їхня частота не збігається з даними безлічі радіосигналів. Астрономи спробували вирішити загадку за допомогою даних зонда “Паркер”.
Блискавки виблискують по всій Сонячній системі. Космічні станції ловили інопланетні спалахи в хмарах Юпітера, Сатурна й Урана. У 1979 році апарат “Вояджер-1” спіймав величезний спалах світла в хмарах Юпітера, що супроводжувався низькочастотними радіосигналами – свистячими атмосфериками. На Землі комбінація спалаху і цих радіосигналів однозначно вказує на удар блискавки. На Венері їхня кількість не збігається.
Японська автоматична міжпланетна станція “Акацукі”, що в перекладі означає “Зоря”, протягом трьох років спостерігала за хмарами Венери, перш ніж спіймала перший спалах. При цьому “радіосигнали блискавок” апарати чують набагато частіше.
Кожен удар блискавки на Землі створює свистячі атмосферики, які “летять” хвилею вздовж ліній магнітного поля, але не всі атмосферики – результат удару блискавок. Проте в багатьох дослідженнях частоту блискавок на Венері оцінювали саме за кількістю радіосигналів. І виходило, що вони там виникають у сім разів частіше, ніж на Землі. Щоб вирішити суперечку про джерело атмосфериків, вчені з Колорадського університету в Боулдері (США) звернулися до даних, зібраних зондом “Паркер”.
У “Паркера” складна траєкторія місії. Він літає еліптичними орбітами, наближаючись і віддаляючись від Сонця. Кілька разів апарат пролітав недалеко від Венери: зокрема, у лютому 2021 року він проскочив у тіні планети на відстані приблизно 2500 кілометрів – ідеальне місце для спостережень. У той проліт інструменти зонда спіймали десятки свистячих атмосфериків.
Положення зонда “Паркер” позначено на ілюстраціях блакитними крапками у двох ракурсах. Руді стрілки показують напрямок поширення атмосфериків / © Geophysical Research Letters/H. George
Проаналізувавши дані серії цих сигналів, автори нового дослідження виявили нестиковку: атмосферики Венери, які свистять, виявилися спрямовані в “неправильний” бік – до планети, а не від планети, як радіосигнали від блискавок. Виходить, джерелом більшості з них не можуть бути блискавки. Результати своєї роботи дослідники опублікували в Geophysical Research Letters.
Так суперечка про залежність кількості блискавок від кількості атмосфериків, що свистять, добігла кінця. Але з’явилося нове питання: що ж тоді створює ці сигнали? Автори дослідження підозрюють, що джерелом можуть бути перезамикання магнітних ліній.
У листопаді 2024 року зонд “Паркер” знову наблизиться до Венери, вже на відстань менше 400 кілометрів від поверхні. Дані цих спостережень дадуть змогу вченим підтвердити свої висновки і, можливо, виявити джерело сигналів.
