У самому серці нашої галактики знаходиться Стрілець А* (Sgr A*), надмасивна темна діра. Так, астрономи виявили гігантську хмару газу навколо неї. Вона робить оберт навколо чорної діри за 70 хвилин і рухається всього втричі повільніше світла.
11 квітня рентгенівська обсерваторія NASA “Чандра” помітила потужний сплеск рентгенівського випромінювання. Дослідження було опубліковано у журналі Astronomy & Astrophysics.
“Що справді нове і цікаве, так це те, що подібні спалахи досі чітко спостерігалися лише в рентгенівських та інфрачервоних спостереженнях Стрільця А*”, – сказав у прес-релізі провідний автор дослідження Мачек Вельгус з Інституту радіоастрономії Макса Планка у Бонні. “Тут ми вперше бачимо дуже сильну вказівку на те, що орбітальні гарячі точки також є в радіо спостереженнях”.
Вчені не до кінця розуміють, що викликає спалахи, подібні до того, який виявила “Чандра”. Одна з теорій вказує на взаємодію між матеріалом в акреційному диску чорної діри та магнітним полем, що оточує чорну діру. У випадку Sgr A*, на думку дослідників, магнітне поле діє як бар’єр, не дозволяючи чорній дірі поглинути стільки матеріалу, скільки б вона могла. Цей магнітний бар’єр змушує газ і пил накопичуватись у певних областях навколо чорної діри.
Зрештою, ця напруга призводить до того, що одна з ліній магнітного поля тимчасово розривається, дозволяючи чорній дірі проковтнути себе. В результаті розриву енергія вивільняється у навколишній матеріал, утворюючи гарячий міхур плазми.
Спочатку ці гарячі точки можуть випромінювати переважно рентгенівські промені, сказав Вельгус. “Можливо, їм потрібно небагато часу для охолодження, щоб виявитися на низьких частотах, що відповідають міліметровим довжинам хвиль”. Саме ці останні довжини хвиль і виявили.
“Сподіваюся, колись, – сказав Велгус у прес-релізі ESO, – нам буде зручно сказати, що ми “знаємо”, що відбувається в Sgr A*”.
