Вчені вже давно досліджують розмір зіниць, щоб зрозуміти увагу, емоції та навіть медичні стани. Але нове дослідження несподівано показало, що вони змінюють розмір синхронно з нашим диханням.
Наші зіниці ніколи не залишаються статичними – вони постійно змінюються під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Найвідомішою їхньою функцією є контроль кількості світла, яке потрапляє в око, подібно до діафрагми камери.
Довгий час вчені були впевнені, що реакція зіниць залежить лише від трьох основних чинників: світла, фокусування на об’єктах і когнітивного зусилля або емоційного збудження. Однак нове дослідження, проведене в Каролінському інституті в Стокгольмі та Гронінгенському університеті в Нідерландах, довело існування четвертої реакції – “зіничної респіраторної фази”.
З’ясувалося, що зіниці найбільші під час видиху та найменші на початку вдиху. Цей ефект є постійним і не залежить від інших факторів, таких як освітлення або розумове навантаження. Експерименти з більш ніж 200 учасниками підтвердили, що цей взаємозв’язок стабільний навіть при зміні способу дихання – через ніс чи рот, а також при зміні темпу дихання.
Це відкриття змінює наше розуміння зв’язку між диханням і нервовою системою. Воно також може мати важливе значення для медицини: порушення взаємозв’язку між зіницями та диханням може стати раннім діагностичним маркером неврологічних розладів. Окрім цього, зміни розміру зіниць можуть впливати на нашу візуальну сприйнятливість, змінюючи здатність бачити деталі або розпізнавати тьмяні об’єкти в межах одного дихального циклу.
Дослідження підтверджують, що наш мозок не сприймає інформацію ізольовано – він інтегрує сигнали з усього тіла. Чи може дихання впливати на наше сприйняття світу? Це відкриває нові горизонти для науки, яка досліджує, як внутрішні ритми організму формують наше відчуття реальності – один подих за раз.
Читайте оригінальну статтю.
