Багаторічні спостереження розкрили процес поглинання планетарної системи білим карликом. Спектральні дані показують, що зірка G238-44 збирає уламки, що залишилися після вибуху, як з самої системи, так і з-за її меж.
Астрофізики з США і Німеччини протягом декількох років аналізував дані різних телескопів, які зафіксували наслідки «смерті» зірки, в результаті якої утворився білий карлик G238-44. Дослідження показало, що вибух вихідної зірки зруйнував планетарну систему. Численні уламки рухаються по безладним траєкторіях, поступово акреціючись (процес падіння речовини на масивне космічне тіло з навколишнього середовища під дією сили тяжіння) на зірці. Подібне майбутнє чекає Сонячну систему.
В процесі еволюції зірки подібні Сонцю спочатку інтенсивно розширюються, перетворюючись в червоних гігантів, а, коли всі запаси палива будуть витрачені, формують планетарну туманність з білим карликом в центрі, пояснюють вчені. Зірка перед смертю викидає більшу частину свого зовнішнього матеріалу, знищуючи об’єкти в планетній системі, які обертаються навколо неї.
У новому дослідженні, результати якого були представлені американським астрономічним товариством, вчені показали, що «передсмертна агонія» зірки настільки потужна і так сильно руйнує, і дестабілізує планетарну систему, що сформований білий карлик збирає уламки як з самої системи, так і з-за її меж.
Відзначається, що дослідники вперше спостерігали за білим карликом, який одночасно споживає як кам’яно-металевий, так і крижаний матеріал, що сформувався після знищення планетарної системи. Це відкриття, як відзначають автори роботи, цікаво не тільки для вивчення фінальної стадії еволюції зірки, але і для того, щоб зрозуміти склад планетарних систем.
Аналіз спектральних даних дозволяє оцінити хімічний склад об’єктів, які «падають» на білий карлик. Той факт, що зірка притягнула до себе не тільки кам’яні залишки планет, але і крижані об’єкти, показує, що крижані резервуари можуть бути широко поширені в інших планетарних системах. Принаймні безліч таких об’єктів, по всій видимості, рухалося в аналогу Пояса Койпера планетарної системи G238-44.
Одна з версій розвитку життя на Землі передбачає, що зіткнення з невеликими крижаними об’єктами (кометами і астероїдами) призвели до зрошення кам’янистих планет в ранній Сонячній системі. І, як наслідок, виникненню життя. Нове дослідження показує, що подібні процеси могли відбуватися і в інших системах.
На глибині 500 метрів. Під кригою Антарктиди знайшли прихований живий світ
