Протягом десятиліть ми вважали, що досить добре розуміємо Уран.
Ця передостання планета має багато ідіосинкразій, однією з яких є її магнітне поле. Згідно з вимірами, зробленими Voyager 2 під час прольоту в 1986 році, магнітосфера Урана виглядала хаотичною — зміщеною та нахиленою, що не схоже на жодну іншу планету в Сонячній системі.
Це формувало наше уявлення про Уран протягом багатьох років, роблячи історію планети загадкою, яку намагаються розгадати вчені.
Але є одна проблема, каже фізик з NASA Джеймі Ясінскі з Лабораторії реактивного руху Каліфорнійського технологічного інституту: магнітне поле Урана, ймовірно, не завжди було таким аномальним.
Ясінскі та його команда провели новий аналіз і виявили, що прольот Voyager 2, ймовірно, відбувся під час короткочасного періоду, коли сонячна активність впливала на Уран, викликаючи спостереження, що не відповідають нормі.
“Наукове уявлення про Уран, яке ми мали з моменту прольоту Voyager 2, полягає в тому, що він має екстремальне магнітосферне середовище. Але я завжди думав, що, можливо, прольот Voyager 2 просто відбувся під час якоїсь дивної активності, а не так було зазвичай”, — розповів Ясінскі ScienceAlert.
“Я почав аналізувати дані про сонячний вітер біля Урана, і коли побачив, що Voyager 2 виміряв різке збільшення динамічного тиску сонячного вітру перед прольотом, я зрозумів, що магнітосфера була зменшена до 20% від свого обсягу, що вплинуло на спостереження, зроблені Voyager 2!”
Важливість вимірювань Voyager 2 не можна переоцінити. Це найближчі та найкращі спостереження планети, які ми мали, що є ключем до розуміння віддаленої зовнішньої планети. Проте наша Сонячна система не статична, тому будь-які спостереження мають інтерпретуватися в контексті космічної погоди на той час.
Ясінскі зауважив, що контекст може бути відсутнім у спостереженнях Урана після його роботи в місії MESSENGER NASA, яка вивчала Меркурій.
Це змусило команду повернутися та переоцінити дані, зібрані Voyager 2 за тиждень до прольоту. Дослідники були праві: динамічний тиск сонячного вітру збільшився в 20 разів перед прольотом.
Це означає, що потоки від Сонця збільшилися під час прольоту, створивши навколо Урана середовище, яке трапляється менш ніж 5% часу.
Якщо сонячний вітер протікав би в нормальному режимі, то магнітне поле Урана більше нагадувало б поля інших газових гігантів — Юпітера, Сатурна та Нептуна.
Це відкриття має багато наслідків. Ми, можливо, маємо переглянути наше розуміння Урана. Виходячи з вимірювань Voyager 2, вчені припускали, що внутрішня структура Урана, де генерується магнітне поле, була унікальною в Сонячній системі. Це припущення може потребувати перегляду.
“Це показує, наскільки динамічна ця система. Це таємнича планета, і нам дійсно потрібно повернутися та дослідити її далі”, — сказав Ясінскі.
Дослідження опубліковане в журналі Nature Astronomy.
